Л.БАЛАНЕЦЬКА, О.ОСТАПОВИЧ (фото)
Афганістан — пам’ятна сторінка в біографіях багатьох молодих героїв: звичайних робітників, колгоспників, вчителів, студентів, лікарів. Вони йшли туди не за орденами чи медалями, а свято вірили, що виконують свій інтернаціональний обов’язок.
Шубранчанин Іван Васильович Козак понині без хвилювання не може розповідати про перебування на пекучій афганській землі, хоча з часу виведення радянських військ із Республіки Афганістан минає 30 років.
Нашому землякові не було й двадцяти, коли в статусі сапера (у складі піхоти) виконував свій військовий обов’язок. За військову доблесть, мужність та героїзм нагороджений медаллю «За відвагу». Йому, на щастя, після двох років служби пощастило вціліти й повернутися додому живим. За нього щиро молилися рідні, друзі, молода дружина Катерина, з якою за місяць до служби у тодішніх збройних силах радянського союзу, поєднав свою долю. У далекій азіатській країні важкі солдатські будні довелося ділити ще з одним земляком — Степаном Сопівником із с.Товтри. У найскрутніші хвилини молоді хлопці намагалися підтримувати один одного, допомагати, розрадити. Так минали дні за днями, сповнені несподіванок та небезпек.
До армії І.Козак навчався у Заставнівському ПТУ-24, опанувавши нелегкий фах тракториста. Так склалася доля, що нині працює кочегаром у місцевій школі. Разом з дружиною виховали двох донечок-красунь, дочекалися чотирьох онуків, які є їхньою гордістю, радістю та втіхою.
І.Козак щоразу бере участь у різноманітних заходах, які мають місце у районі та області, зустрічаючись з бойовими побратимами, з якими довелося розділити пекло війни в Афганістані. «Афганці» — чоловіки особливі, і братство й дружба в них найвищого ґатунку, а пам’ять так нічого і не стерла з роками.
Афганських подій ніколи й нікому не вдасться викреслити з календаря. І скільки б до них не поверталися, встановлюючи нові і нові цікаві факти, змінюючи цифри, переоцінюючи, переосмислюючи окремі події, істина залишається одна — незмінно житиме пам’ять про ту війну, яка покалічила, понівечила, сплюндрувала долі тисяч українців.
Ти — вічний біль, Афганістан,
Ти — наш неспокій.
І не злічить глибоких ран
В борні жорстокішій.
І не злічить сліз матерів, дружин, дітей —
Не всі вернулися сини із тих ночей…