а в повсякденному житті — бути відповідальним за свої дії, — переконаний Василь Колісник, десантник ДШВ, боєць ООС, який декілька днів тому повернувся з війни
С.МАСЛОВСЬКА
Днями до редакції зайшов виконувач обов‘язків голови ГО «Учасників бойових дій» Людвіг Галай разом із Василем Колісником, якого бачила тільки на фото у військовій формі, тому впізнала не одразу. Хіба що посмішка татова — теж Василя Колісника. відомого волонтера «Заставнівської волонтерської сотні», котрий зчаста готує для воїнів на передову пресмачні домашні ковбаси та буженину. А ще юнак — надзвичайно позитивний, ввічливий, доволі стриманий, стрункий, з голлівудською посмішкою та навіть стильний… Ніби ніколи не бачив війни… Насправді ж, побував у самому її пеклі — на передовій, отже, надивився і смерті у вічі, і побратимів втрачав, і свідомістю подорослішав на багато років.
Але… Дякувати Богу, повернувся живим — і це головне! А до війни був звичайним заставнівським хлопцем. Тут народився, закінчив гімназію, отримав диплом кухара-кондитера у ВПУ-24, не тікав від повістки з військкомату, підписав контракт на 3 роки і став солдатом. Здавалося б, біографія 23-річного парубка вклалася в трішки більше, ніж 23 слова. За ними — дві кардинально різні частини життя: перша — до війни і друга — війна, на яку пішов не з цікавості, а, усвідомлюючи, що потрібен там…
— Підписавши контракт 28 квітня 2016 року, потрапив на 2 місяці в «учебку» (Яворівський полігон, Львівська область), — розповідає Василь, — Потім і досі — солдат (нині старший) 80-ї, Чернівецької аеромобільної бригади. Перше бойове «хрещення» отримав у Біловодську Луганської області (8 кілометрів від російського кордону) та в Станиці Луганській. Як десантник ДШВ, проходив навчання зі стрибків (9) з парашутом на Закарпатті. Здружився з хлопцями зі всієї України, з якими були на бригадному полігоні, вивчали загально-військові дисципліни. За два роки отримав достатньо практичних і теоретичних знань для участі в бойових діях. Бойові стреси? Звичайно, були, ми ж нормальні люди. І коли ворожі танки стріляли, і коли рахуєш секунди звуку польоту снаряду (дикий свист), щоб миттєво зреагувати і скочити в найближчу яму, і коли побратимові востаннє треба очі закрити… І таке було… А загалом — життя в бліндажах намагалися «будувати» без нервів, виконуючи свою роботу. Треба «рити» окопи — вкопуємося, тримати оборону — на всі 100, готувати з ночі до ночі для хлопців їжу — без обговорень, іти в наступ — так, бо… хто як не ми…
Як автор публікації додала б бо… за ними — Україна.
Ось так коротко, конкретно, лаконічно описав армійські будні молодий заставнівчанин, котрий, направду, може бути взірцем для своїх однолітків, та й молодших чи старших. Це вже разом із Л.Галаєм удалося розпитати трохи більше, ніж на це наважився воїн. Бо справді боляче згадувати, як 2 місяці тому, пообідавши разом із другом з Садгори Дмитром, через дві хвилини нести його на руках вже неживого… А вже під вечір, як завжди любить ворог провокувати, відстрілюватися й виконувати військові накази, як нічого й не було… Нам у тилу важко збагнути якими «гарячими» точками були й залишаються Широкіне, Лебедине, яке стратегічне значення має Маріуполь та інші населені пункти, а хлопцям на «нулівці» діставалося найбільше. Вони пройшли через це пекло і не приховують, що за декілька років у армії в своїх частинах так і не побачили нової бойової техніки, про що так часто інформує Мінооброни. Може, десь і було… Але для справжнього бійця важливо виконувати завдання будь-де, будь-коли, за будь-яких обставин. Людвіг і на передовій був з Василем, і відгуки про юнака від колег-військових — щонайкращі. Бо хлопець за три роки контракту проявив і мужність та хоробрість, і дружелюбність та життєлюбність. Незважаючи на трагізм війни, екстремальні умови та психологічні стреси, залишився життєрадісним та позитивним. На запитання ким себе бачить у мирному житті, відповів, що конкретно ще не визначився, але знає точно, що мусить бути завжди відповідальним за свої дії.
Воістину, розповідь гідна справжнього військового! Щиро дякуємо тобі, юначе, за службу. Долі тобі доброї, хай війна не приходить навіть у снах, хай щастить у всьому!