Світлана МАСЛОВСЬКА
«Великі уми обговорюють ідеї, середні — обговорюють події, дрібні — людей» (Елеонора Рузвельт)
Далеко не в кожному кабінеті керівника можна побачити на стіні подібні афоризми відомих людей, які є правилами життя не лише власника гасла, але й того, хто щойно переступивши поріг, читає його, самовдосконалюється і спонукає до цього і своїх колег, і учнів. Тож, аналізуючи інтерв’ю з директором ВПУ-24 м.Заставна Віктором ТОМАКОМ, можна стверджувати, що гасло — не голослівне, бо ідей у цього керівника чимало. Як він намагається їх запроваджувати в життя і загалом, чим живе навчальний заклад в умовах дистанційної комунікації та чи сприяє в цьому газета «Голос краю» — в запитаннях і відповідях.
— Вікторе Олексійовичу, Ваше училище готує професійних робітників високого рівня кваліфікації. Але ми всі зараз поза звичною зоною комфорту, а вчитися треба. Які методи та інструменти дистанційного навчання використовуєте в умовах карантину?
— Значимість робітничих професій за будь-яких умов не зменшується. Училище співпрацює з різними підприємствами й закладами — це будівельні організації області, агроформування району: ТОВ «Україна», «КОНТІНЕНТАЛ», «Західний Буг», галузь побуту і сфера обслуговування та громадське харчування, і бачимо, що вимоги роботодавців досить високі. Бо саме кваліфіковані робітники є запорукою потужного виробництва і розвитку економіки. Як і всі освітні заклади України ми не були готові до такого швидкого розвитку подій. Але Міністерство освіти і науки України, йде нам назустріч і вчитель сам має право обирати інструменти дистанційного навчання. Так, спочатку було важко, педагоги хвилювалися, що, не освоївши нові методики, можуть втратити роботу, чи будуть переведені на 2/3 ставки тощо. Але мої двері відчинені для всіх. Ми спілкувалися, разом обговорювали всі питання, вчилися створювати блоги. Одне слово, самовдосконалювалися. І ось самоосвіта була недаремною. Наразі більшість викладачів успішно проводять онлайн-уроки в Zoom. Це одна із досконалих і водночас простих у застосуванні платформ дистанційного навчання. Всім відомо, що у профтехосвіті виробнича практика — невід’ємний процес. Тому ще у серпні ми вирішили, що під час карантинних обмежень «червоної зони», ми подаватимемо дітям теоретичні знання, коли буде «помаранчева» — перейдемо до практичних, без яких учням важко засвоїти ту чи іншу тему. Все просто: як теоретично подати секрети кулінарії чи, наприклад, газоелектрозварювальний процес тощо? Те ж стосується інших дисциплін.
— Пане директоре, як у дистанційному режимі ви контролюєте відвідування онлайн-уроків?
— У таких умовах справді важче це робити. Я викладаю свій предмет «Громадянська освіта» і запитую учня, чому він пропустив урок? Він відповідає, що не було інтернету, чи знайде іншу причину. Тут усе залежить від мотивації, від здібностей педагога, який має зацікавити учня, аби той ходив на заняття. Викладачам постійно наголошую: залиште останніх 5 хвилин уроку для пізнавального по темі відео, яке на 80% краще сприймається, ніж теорія. Багато залежить від батьків, котрі, не вірячи у престиж робітничої професії, у необхідність навчатися, цим самим насаджують синові чи доньці байдужість або й депресію. Це теж варто врахувати.
— Справді, тут необхідні спільні зусилля, бо за такої системи можемо втратити не лише сенс навчання, але й учня, як особистість?
— Так, бо соціум також впливає! Діти, не спілкуючись між собою, стають замкнутими, не хочуть відповідати на уроках, пояснюючи, що вони розучилися розмовляти під час карантину. До речі, такого, майже стовідсоткового прибуття на навчання дітей 1 вересня цього року, більшість досвідчених викладачів не пам’ятають. Діти справді заскучали за живим спілкуванням. У телефонних розмовах так і кажуть: ну, коли вже ми зустрінемося?.. Цей тиждень ми ще на «дистанційці», а з наступного, якщо не буде ще жорсткішого карантину, можливо, перейдемо в офлайн. Насправді, тоді буде змішана система навчання. Бо не всі діти зможуть добратися до Заставни з різних куточків Буковини, Тернопілля, Івано-Франківщини. Логістика ж втрачена. Автоперевізники, ті, хто ще залишився і погодився працювати в таких умовах, не беруть стоячих пасажирів, тому додасться проблем нашим учителям, яким доведеться вести уроки паралельно: одній частині учнів — онлайн, іншій — офлайн. Але це теж вимоги часу, які ми не порушуватимемо.
— Без сучасних технологій і проєктів європейського зразка зараз також важко уявити навчальний процес. Навіть у профтехосвіті. Знаємо, що ВПУ також є учасником різних програм.
— Справді, я не уявляю будь-які процеси без повної комп’ютеризації. Сучасний випускник-робітник мусить засвоїти всі навички науково-технічного прогресу у тій чи іншій галузі. І наше училище має йти в ногу з часом. І взагалі, якщо ми хочемо претендувати на якусь модернізацію нашого закладу, маємо показати на що ми готові заради цього і чи рівень нашої підготовки достатній для того, щоб мати потужнішу матеріально-технічну базу. Цього року ми отримали почесне 3-є місце у Всеукраїнському конкурсі на кращий проєкт із улаштування системи утеплення фасадів будівель та використання передових енергозберігаючих технологій і, як підсумок, навчання за освітньою програмою «Передові системи термомодернізації будівель і споруд» для підвищення кваліфікації та отримання ліцензії на додаткову професію «монтажник системи утеплення будівель». Проєкт фінансується міністерством економічного співробітництва та розвитку Німеччини. Ми вже одержали утеплюючі матеріали, клей тощо і наші учні практикувалися у виробничих майстернях (внутрішні роботи). Цей процес триває. Наразі на стадії завершення оформлення документів на отримання ліцензії, що відкриває нові перспективи для закладу. Ще одна Програма, учасниками якої є ВПУ-24 (ми ввійшли у перелік 21 профтехучилища України, які пройшли відбір по цій програмі) — «EU4Skills: Кращі навички для сучасної України» у рамках Компоненту Програми «Модернізація інфраструктури професійної освіти» (Програма Європейського Союзу для підтримки профтехосвіти в Україні), мета якої створення мережі Центрів професійної досконалості, закупівля нового обладнання, підвищення кваліфікації майстрів і викладачів, розробка нових програм для учнів…
— Вікторе Олексійовичу, ну, Ви, як кажуть, замахнулися! До того ж, в області таких практик немає?
— Ні, ми, поки що, єдині. Були серйозні напрацювання щодо інших проєктів, на які пішло багато часу (показує альбом із розробкою Програми ефективного використання землі) зокрема, сучасного садівництва з модернізованими фруктосховищами та консервним міні-заводом, але на заваді став Ковід-19). Участь у різних Програмах — це шанс поліпшити матеріально-технічну базу і бути конкурентоздатними на ринку праці. У нас є 69 гектарів поля, де учні практикуються. Цього року ми закупили нові плуги, обприскувачі, відремонтували трактори, але потрібна нова техніка. Бо роботодавець бажає приймати на роботу не стажера, а кваліфікованого робітника, який, навчаючись на сучасному обладнанні, ефективно працюватиме в аграрному секторі. Щодо працевлаштування. Звісно, ми прагнемо допомогти нашим випускникам, але в Центрі зайнятості не так багато вакансій. А коли є, то з пропозицією відносно невисокої зарплати. Молодий робітник тоді вибирає «закордон» і його можна зрозуміти. Наші учні — здебільшого з небагатих сімей, тому їм важливо самих себе забезпечити такою роботою, аби була змога придбати одяг, їжу, житло тощо. Насправді, вони загартовані працею, більш пристосовані до жорстких умов виживання і часто набагато добріші й мудріші за деяких студентів університетів. Не дивно, шо, маючи можливість працювати в Німеччині, вибирають її. У нас навчається 463 учні. Цього року ми набрали 226 першокурсників, торік — 127. Тобто, майже на 100 більше. Це, безумовно, заслуга наших викладачів, які працювали по набору, але й випускники 11 класів, не маючи можливості виїхати за кордон, через коронавірус, прийшли вчитися до нас. Ми дуже цінуємо кожного, бо престиж професії робітника ніхто не відміняв, водночас і престиж ВПУ-24 теж. Тому наше головне завдання — сформувати сильну особистість, національно-патріотично виховану, що завжди у пріоритеті закладу, людину, яка має ставати кращою за будь-яких умов.
— Вікторе Олексійовичу, працівники училища — активні передплатники газети «Голос краю». Водночас ми часто друкуємо матеріали про досягнення і загалом про заходи, які проводяться у ВПУ. Зараз триває передплатна кампанія, яким би Ви хотіли бачити наш часопис?
— Насамперед зазначу, що багато людей, особливо, після 50-ти років, повертаються до друкованих ЗМІ, розчарувавшись у «засміченні» інтернету неправдивими інформаціями та у зв’язку з шкідливістю випромінювання з монітору. А в «Голосі краю» завжди знаходжу для себе і для своєї родини цікаві й актуальні публікації. Особливо притягують теми з досвіду дистанційного навчання та боротьби з чумою 2020 року — Ковід-19. Це і знаходжу у вашому виданні. Тому: так тримати, бажаю ще багато років нашій районці і нам усім — міцного здоров’я на розбудову рідного краю й України!
— Щиро дякую за інтерв’ю й корисні побажання. Вам і всьому колективу — успіхів та нових ідей у вихованні сучасного молодого українця!