Світлана МАСЛОВСЬКА
Дві українки! Відчайдушні, добрі, щирі, СПРАВЖНІ! Вони тримаються з усіх сил! Їхній мужності можуть позаздрити мільйони тих, хто ніколи не проводжав на війну і не чекав найдорожчих — сина, нареченого!.. Оксані та Валерії із 24 лютого 2022 року не сняться кольорові сни. Життя перетворилося в чорно-білі тони, бо родинний та наш із вами ЗАХИСНИК у найгарячішій точці московсько-української війни — в стражденному МАРІУПОЛІ!
Так, саме там, де в нелюдських умовах перебувають цивільні, без будь-яких медикаментів помирають у муках поранені, але, через неймовірні людські зусилля, без їжі й води їх захищають УКРАЇНСЬКІ ВОЇНИ! Серед них — хоробрий і відважний патріот України, двічі поранений, але знову в строю — наш славний земляк із Веренчанки Максим Касперський…
ПІДПИСУЙМО ПЕТИЦІЮ — ВРЯТУЄМО ЖИТТЯ
Він дуже зрідка виходить на зв’язок. Коли ж вдається, встигає сказати тихим голосом: «Все «плюс», але…». Але… ми знаємо як бійці ризикують щохвилини своїм життям, продовжуючи боронити останній форпост — завод «Азовсталь»! Час спливає, та він працює не на користь тим, хто там! Кожної хвилини може трапитись непоправне і у тисячі людей окупанти можуть забрати життя! Вони це роблять понад два місяці, щодня, щогодини, щосекунди… Тому не відреагувати на крик душі мами Оксани, на відчай нареченої Максима — Валерії та й усієї родини, яка під напругою «220», «Голос краю» не має права!
Вони залишилися практично наодинці зі своєю бідою, адже Максим — єдиний із Чернівецької області нині там, у пеклі Маріуполя. Не маючи можливості зустрічатися з родинами побратимів Макса, котрі всіляко б’ють на сполох, адресуючи свої звернення у всі інстанції, Оксана й Валерія закликають українців долучитися до підписів петиції до Генеральної Асамблеї ООН, єдиної надії на те, що вона проведе екстрене засідання та створить умови, щоб забрати з Маріуполя ВСІХ — знесилених і ледь живих жінок, дітей, військових. Таких підписів, якщо вірити соцмережам, наразі є близько мільйона, а потрібно не менше, ніж півтора… Прохання зайти за посиланням https://www.change.org/p/save-mariupol-7118502-b260-4525-91ef-7f46add880c7 і виконати надважливий громадянський обов’язок — врятувати життя багатьох своїх співвітчизників!
УКРАЇНСЬКІ ЦІННОСТІ — ОСНОВА РОДИНИ…
… Такі відчуття, коли душа радіє й болить одночасно, напевно, з’являються лише у час війни. Ці дві молоді жінки випромінювали стільки позитиву й українськості, що його вистачило б на багатьох, хто зневірився чи панікує від нервових стресів сьогодення. Спілкуючись із ними, тішуся, що є справжні патріотки України і сумую, що саме в таких — син і наречений у страшному Маріупольському пеклі. Але хіба могло бути інакше, коли у веренчанській сім’ї Касперських ріс хлопчик, для котрого родинні, моральні й українські цінності були головними?.. Коли Максим міг будувати кар’єру поліцейського, та, відмовившись від неї, вибрав службу в армії прикордонником. Та й чи могла встояти перед вихованим, розумним, завжди привітним, принциповим уболівальником за все українське, юна студентка Валерія, яка зустрівшись із Максимом у Маріуполі, де він служив з 2021 року, зрозуміла, що це її доля… Бо ж і сама така була — життєрадісна, мила, україномовна, як кажуть, з діда-прадіда, що для цього міста сходу країни, дуже дивно!
…ВІН ОБОВ’ЯЗКОВО ПОВЕРНЕТЬСЯ
Війна перекреслила всі плани, ввірвалася страшним звіром у життя цих двох молодих людей. З перших днів бомбардування Маріуполя, Лера переховувалася в підвалі одного з будинків міста разом із його мешканцями. З ними ділила шматок хліба і мисочку супу. Зіштовхнулася зі зрадниками, але зустріла й порядних людей, котрі допомагали вибратися з підземелля, добратися до Сімферополя, побувати в самій пащі ворога — населених пунктах так званої ДНР і росії, і знову повернутися на українську землю. Відвідати батьків у рідному Запоріжжі, бо в Маріуполі навчалася і жила у своєї бабусі…Перебороти страх за стареньку, брата, які нині на чужій території і врешті решт — доїхати до Києва, звідки — до Чернівців — родини її коханого Максима — це теж свого роду подвиг!
Дивлячись на Оксану й Валерію — надзвичайно позитивних, зі стриманою взаємопідтримкою, знову не перестаю дивуватися: наче матуся з донечкою — стільки щирої ніжності й тепла відчувають одна до одної, що це неможливо приховати! Така ідилія, в якій бракує єдиного, хто їх так міцно поєднав — Максима-сина-нареченого-воїна!
Він обов’язково повернеться! Ось-ось розпочнеться процедура ООН «extraction», яка мусить вплинути на монстра-москаля! Це означає евакуація всіх цивільних і військових із блокади! Але й ми не зволікаймо! Негайно підписуймо петицію!
ВРЯТУЙМО МАКСИМА,
ЙОГО ПОБРАТИМІВ,
МАРІУПОЛЬ, УКРАЇНУ!